Порушники глубин стор. 111

підготовка такого рідкісного фахівця, як командир атомного підводного човна. Батьківщина багата, ще наготовит. А ось командира «Кітті Хока» карати не стали, хоча і він човен прогавила, не ухилився від удару. Америка гроші рахувала…
Зазвичай такі кораблі моряки зараховували до розряду «нещасливих».
Вже на другий рік свого життя на До-314 запалали пожежі, які дивом обійшлося без людських жертв: за час переходу з Півночі на Тихий океан в її відсіках тричі гралися аварійні тривоги — тричі спалахували пожежі з-за підвищеної вологості у відсіках. Найнебезпечніше загоряння сталося у другому відсіку, коли раптом спалахнула гидроакустическая станція.
Через десять років — зіткнення з авіаносцем «Кітті Хок».
Остання серйозна аварія на До-314, яка її і доконала, сталася за два дні до настання нового, 1986 року. Під час повернення з бойової служби в реакторному відсіку сталося розплавлення активної зони. У відсіках піднявся радіоактивний фон, екіпаж отримав пристойну дозу опромінення. Човен вирішили не відновлювати — поставили на «вічну стоянку» в бухті Павловського, де в зоні суворого режиму чекали оброблення такі ж забруднені ураном атомарины. Вона й досі там стоїть, забута і щастить… А «Кітті Хок» і зараз ще в строю. Авіаносця понад 40 років. Це живий докір нашим адміралам, які списували на метал 15-річні кораблі такого ж класу.

ПІДВОДНИКИ БИЛИСЯ ЗА В’ЄТНАМ

Віце-адмірал Олександр Конєв:
— Взятися за перо мене спонукала розповідь командира американської атомної підводного човна «Гардфиш» кэптена Девіда Минтона: «»Гардфиш» переслідує ПЛ «ЕХО-2″». Опублікований він у прекрасному виданні «Підводні човни Сполучених Штатів», присвяченому 100-річчю підводних сил США, які ведуть свій відлік з 11 квітня 1900 року. Мінтон розповідав про те, як підводний човен «Гардфиш», якою він командував, виявила і тривалий час стежила в зоні Тихого океану за радянським підводним човном К-184.
Мій особистий інтерес до американської публікації підігрівався тим, що ПЛ «ЕХО-2» була підводним човном К-184, на якій я в цьому поході мав честь бути молодшим штурманом, лейтенантом. Командував нею один з найдосвідченіших і грамотнейших командирів 26-ї дивізії підводних човнів ТОФ капітан 1-го рангу Берзін Альфред Семенович. Хто знав його і з обов’язку служби спілкувався з ним, підтвердить мої слова про нього. Надалі він командував на Камчатці 10-й противоавианосной дивізії підводних човнів. Зараз він контр-адмірал у відставці, продовжує жити і працювати в місті Санкт-Петербурзі, має безпосереднє відношення до спуску на воду в кінці жовтня 2004 року неатомной підводного човна «Санкт-Петербург».
Події, про які розповідаю, відбувалися більше 30 років тому. Почалася холодна війна втягнула в свою орбіту весь Індокитай. В’єтнам потрапив у жорна гострих ідеологічних протиріч між СРСР і США. Пішла американська агресія (1965-1973 рр..), по своїй суті жорстока і безкомпромісна. Лише в середині 1970-х років Північ і Південь В’єтнаму об’єдналися, була проголошена Соціалістична Республіка В’єтнам.
Дипломатичними колами США, СРСР, В’єтнаму робилися зусилля, щоб розв’язати клубок проблем. Остання спроба налагодити взаємини — переговори в Парижі між США і В’єтнамом, але вони 9 травня 1972 року були зірвані. Почався новий виток військової конфронтації. Американці мінують северовьетнамские порти. Радянський Союз, допомагаючи в’єтнамському народові, приймає відповідні заходи.
Отже, 9 травня 1972 року—День Перемоги. Екіпажі підводних човнів, берегові частини 26-ї дивізії підводних човнів вишикувалися на плацу, на технічній території біля пірсів на урочистий підйом Військово-морського прапора і прапорів розцвічування. Підводні човни, прикрашені прапорами, дивляться на нас своїми носовими краями. І тільки наша К-184 пришвартована до пірсу кормою до берега, розгорнута своїм носом на вихід з бухти Павловського. Вже місяць ми знаходимося в бойовому чергуванні, без сходження на берег (з’їзду додому в п. Тихоокеанський).
Щоб зрозуміти, що таке бойове чергування, потрібно роз’яснити: — підводні човни в базі рідного причалу перебували в різного ступеня готовності до виходу в море, а найвищою була та готовність у підводних човнів, які несуть бойове чергування, яка обчислювалася годинами. Екіпаж чергової підводного човна зобов’язаний був за наказом, екстрено приготувавши її до бою та походу, вийти в призначений район бойового призначення, в якому діяти в подальшому у відповідності з отриманим бойовим розпорядженням. При цьому запаси продовольства, матеріальних засобів завантажувалися на повну автономність. Зі зброї на борту: 8 крилатих ракет П-6 для стрільби по морських цілях, дві з них з ядерним боєприпасом, торпеди — як для стрільби по надводних цілях, так і за підводним човнам, дві з них також в ядерному спорядженні.
Урочистим маршем екіпажі підводних човнів пройшли повз трибуни, на якій перебувало командування 26-ї дивізії на чолі з контр-адміралом В. І. Вереникиным і вирушили на прогулянку до пам’ятника морякам-тихоокеанцу біля паливного складу на в’їзді в мальовничу долину, де розташувалася база дивізії. Пройшовши біля могутнього матроса з автоматом в одній руці і гранатою в інший, ми повернулися в казарми, знаючи, що попереду святковий обід. Годували, до речі, в ті роки дуже добре, не порівняти з нинішніми часами. Держава піклувалася про підводників.
У своїх спогадах командир ПЛ К-184 А. С. Берзін пише: «Після урочистих заходів я зайшов до оперативного чергового і прочитав

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code