Порушники глубин стор. 124

ной вологи» трохи вихлюпнулася з «шильницы»), але на душі у командира, штурман і боцмана рульового шкребли кішки. В базі за «дотик» доведеться відповідати у повній мірі. Знали б вони, що їх чекає попереду!
А попереду нас чекав наш РЗК—розвідувальний корабель, який бавився в районі не один тиждень, на офіцерах кітеля вже зотліли,—продовжував розповідь Кузьмін. — Але вони дочекалися свого зіркового часу: 4 листопада з затоки пішов на бойове патрулювання американський «стратег» «Натаніель Грін» з купою «поларисов» на борту. Ну і ми як не можна до речі. Далі наша робота. Щоб передати нам контакт з метою, з РЗК повинні були дати нам умовний сигнал: скинути у воду три шумові гранати. Вони їх і скинули…
Про те, що було далі, я дізнався від самого, бути може, головного свідка цього найнебезпечнішого події — колишнього старшини команди торпедистів, мічмана у відставці Михайла Михайловича Смолинського. Адже саме він стояв найближче до місця удару.
По трансляції «Бойова тривога! Торпедна атака!» прибіг на бойовий пост. Краєм вуха вловив доповідь акустика: «Нічого не чую!» І тут старшина команди гідроакустиків Толя Корсаков похмуро кинув: «Зараз зіткнемося…» І точно.
Удар! Вмазали ми «американцеві» в борт. Дивлюся, а на стелажах правого борту верхні торпеди вийшли з зачепів і сіпнулися до задніх кришок торпедних апаратів… Це кінець! А далі — диво: всі торпеди повернулися в свої ложементи і зачепи самі клацнули! Хтось сильно Бога за нас благав…
Трансляція гаркнула:
— Озирнутися у відсіках!
Я включив мнемосхему. І тут почув, а потім і побачив: у перший відсік в наш відсік — надходить вода!
Швидко зрозуміли, в чому справа, перекрили клапани вентиляції торпедних апаратів, і текти припинилася. Але диферент на ніс росте. Градусів за 17 перевалив! Стояти важко. А в голові
тільки одне — грунт поруч, зараз долбанемся. І тут ще одне диво: наш механік — капітан 2-го рангу Володимир Каталевскии продув носові цистерни, диферент став відходити…
А. В. Кузьмін:
Наш командир БЧ-5 виявився на висоті —<- спрацював в режимі автомата: не чекаючи команд, продув баласт в носовій групі цистерн. Можна сказати, врятував усіх нас і корабель. Смерть пронеслася, як куля біля скроні. Що там куля! Тут п’ять торпед з СБП (ядерною начинкою) повз скроні пронеслися. Торпеда — дура, міхур — молодець!
М. М. Смолінський:
—А я не відриваю очей від мнемосхем і з жахом бачу, що тор-педные апарати з СБП — ядерним боєприпасом — заповнилися водою. Подмокли. Головна наша зброя. Перша думка: ну, все… тепер наручники забезпечені. По місцях стояти, з посад зніматися…
А. В. Кузьмін:
— Американська ПЛАРБ змушена була спливти в позиційне положення. Ми ж подсвплыли під перископ і відразу побачили її. «Натаніель Грін» сидів у воді з великим креном на правий борт. На корпус вибралися розгублені матроси, командир з містка намагався зрозуміти, що сталося. Треба було сфотографувати картину через перископ, але в штурманському фотоапараті не було плівки. Довелося взяти олівець і швидко замалювати… У американської ПЛАРБ бортовий номер 636.
Ми теж роздивились у відсіках. Крім підмочених торпед, з СБП інших проблем начебто не було. Можна було тільки уявити, як виглядає наш ніс, зім’ятий вдрабадан… Пізніше з’ясувалося, що у нас були пошкоджені всі носові торпедні апарати, крім одного. В американців були пробиті цистерни головного баласту.
Як би там не було, але ми повторили подвиг капітана Гастелло, тільки без жертв. У всякому разі, «Натаніель Грін» з усією своєю купою «поларисов» в заданий район не вийшов.
Першу частину цієї захоплюючої історії я чув у Києві: спочатку від Олександра Вікторовича Кузьміна, потім від мічмана у відставці Михайла Михайловича Смолинського. Ми заїхали до нього з Кузьміним на роботу -лч стрілецький тир, де Смолін — ський вчить молодь поводження зі зброєю. Можна сказати, робота для колишнього мінера майже за фахом. Смолінський ніяк не очікував нашого візиту, але — флотська вишкіл — швидко накрив обідній стіл з того, що бог послав і дала на роботу дружина. Розклала по тарілках домашні пельмені, відкрив банку з сайрою, розлив по склянках горілку… Ну, як тут було не випити і за тих, хто в морі, і за тих, хто благополучно повернувся з нього тридцять три роки тому. Не дарма мовив один флотський мудрець: «Вийти в море може кожен дурень, а от повернутися…»
Обнялися колишні соплаватели, бо згадали все в деталях і

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code