Порушники глубин стор. 13

рішення. Тим не менш Кетов наполіг на резолюції — «Взяти до відома».
Командир Б-4 був, можливо, єдиним комуністом у всій КПРС, хто заступився за опального генсека».
…Агафонов гортав довідник з іноземним флотам. Всі американські протичовнові авіаносці були побудовані в роки минулої війни для дій проти німецьких і японських субмарин. Можливо, командири того ж «Ессекса» або «Рэндолфа» воювали в сорок п’ятому проти японців так само, як і лейтенант Агафонов. Тепер інтриги політиканів звели їх в Саргасовому морі, як затятих ворогів…
Близьким вибухом глибинної гранати вибило сальник в бойовій рубці. Вдарила потужна струмінь забортної води. Міцну рубку перекрили нижнім люком і врубили для протитиску стиснене повітря. Закрити отвір зголосився мічман Ко — стенюк. У рубці стояла така ж отрута, як і у всій човнової атмосфері. Але токсичність шкідливих газів під тиском різко зростає. Мічман Костенюк усунув текти на межі людських сил. З рубки його витягли в стані напівнепритомності. В нагороду вручили банку консервованого компоту. Це єдине, що брали душа і тіло в задушливому пеклі відсіків.
Командир Б-4 Рюрик Кетов: «Мій човен теж виявляли, переслідували і бомбили. Але відривався, щастило. Як-то дійсно мало не підняли. Комусь із мудрих штабістів прийшла в голову ідея призначити збірний сеанс зв’язку, в ході якого дублювалися всі радіограми в нашу адресу за минулу добу, на нуль-нуль московського часу. А в Західній півкулі це як раз близько чотирьох годин дня. При тамтешньої прозорості води, при тій насиченості протичовновими засобами, якими володіли американці, виявити нас було неважко. Так ось, мені доповідають: “Товаришу командир, прямо по курсу небезпечний сигнал. Працює гідроакустичний буй». Значить, десь над нами літак. Даю команду піти на глибину. А начальник зв’язку згадує, що треба спливати для прийому «збиральної» радіограми…
Коли я чую пісню «Йде полювання на вовків», думаю — це про нас…
Йде полювання на вовків, йде полювання!
На сірих хижаків, досвідчених і цуценят…»
Полювання на російських сталевих акул тривала більше місяця…
ЛЮБОВ ЗА КОМПОТ
Найстрашніші вахти несли мотористи. В їх розпечених дизельних відсіках температура піднімалася вище 60 градусів. Від теплових ударів падали навіть міцні сибірські хлопці. Один з них, колишній старшина 2-ї статті Колобов розповідає:
— Для підтримки сил нам видавали одну банку компоту на чотирьох. Нічого іншого душа не приймала… І нічого смачніше, ніж ці кислуваті вишні у власному соку, здавалося, в світі більше немає. Цідиш з кухля по крапельці і думаєш, якщо повернуся додому живьш, куплю ящик таких банок і буду пити кожен день, поки пупок не розв’яжеться. Ні, ще краще зроблю: приїду на цей самий, — подивився на етикетку, — Єйський плодоконсервний комбінат, і одружуся там на найкрасивішій дівчині, і буду кожен день пити з нею вишневий компот і розповідати, як ми вмирали від спеки в цьому треклятом Саргасовому морі.
Після служби поїхав у рідне Барнаул. Звичайно ж, забув про своїх компотных мріях. Та тільки як хто наврочив: не склалося особисте життя, і все тут! Наречена не дочекалася, з іншого подругою теж нічого не вийшло… І тут як-то випала з військового квитка етикетка того самого вишневого компоту. На пам’ять її тоді з човна прихопив…
Ех, була не була! Вбрався я в свою дембельскую форму, бушлат накинув, чуб з-під безкозирки випустив і махнув у місто Єйськ. Приходжу в дирекцію плодоконсервного комбінату і кажу, що так, мовляв, і так, прибув з Північного флоту, щоб подякувати від імені геройських підводників ваш комбінат за відмінну продукцію. Прошу зібрати трудовий колектив. З-брали всіх у клубі — одні жінки. Як очі не розбігалися, а одну симпатичну дівчину виглядів… Виходжу на трибуну і давай розповідати страсті-мордасті про тропічну спеку і як ми всі вишневим компотом рятувалися. Спасибі вам, любі трудівниці! Тут оплески і все таке інше… А тепер, кажу, я повинен сказати найголовніше… Але спочатку прошу підняти руки тих, хто не заміжня. Ліс рук. Дивлюся, і моя підняла… І ось тут я зізнався у своєму зароке одружитися на найкрасивішій дівчині комбінату. Спускаюся з трибуни в зал, підходжу до своєї черноокой красуні і пропоную їй руку і серце. В залі буря захвату: «Галько, погоджуйся! Виходь за нього! Ми вам таке весілля сгрохаем!»
Дівчина, звісно, знітилась, мовчить… я Беру її за руку, виводжу на сцену і розумію — моя!
Весілля зіграли в їдальні комбінату на кошти профкому. Мені ящик вишневого компоту подарували. З тих пір пройшло багато років, ми з Галиною Степанівною ось вже срібне весілля від-мітили. А мені все компоти дарують. Правду кажуть — любов не картопля!

«КОМАНДИРІВ НЕ КАРАТИ»,
АБО «ЖИВИМИ НЕ ЧЕКАЛИ!»

В Полярний повернулися перед самим Новим роком. Повернулися зі щитом. Повернулися всі цілі і неушкоджені. Повернулися без

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code