Порушники глубин стор. 131

мізерно мало. Але наказ є наказ, і 5 серпня 1984 року ми залишили свій рідний причал в Рибальському селищі…
* * *
Атомний підводний човен К-360 спущена на воду в Комсомольську-на-Амурі в квітні 1982 року. Кодова назва її 671РТМ проекту—«щука». Американці називали їх «Віктор-3» і відносили до класу «атакуючих підводних човнів. По порадаським визначень, атомарины 671-го проекту вважалися багато-цільовими атомними торпедними підводними човнами, здатними нести не тільки торпеди, але і крилаті ракети.
Їх головним призначенням було вистежувати і знищувати ворожі атомні підводні човни з балістичними ракетами. Зрозуміло, вони могли діяти і проти надводних кораблів, у тому числі авіаносців, але все ж їх створювали спеціально для полювання в глибинах на ворожі атомарины. Саме тому вони були надзвичайно обтічними, швидкохідними і малошумними (порівняно з непротиволодочными субмаринами).
До всіх інших своїх достоїнств «щуки» могли йти на глибину до 600 метрів, рухатися під водою з максимальною швидкістю 31 вузол і забезпечувати екіпаж у 96 осіб без яких би то ні було дозаправок протягом 80 діб.
Головною особливістю цього проекту на відміну від його ранніх модифікацій було те, що гучність «щук» була значно знижена за рахунок так званого відключення фундаментів, тобто між шумливими агрегатами і корпусом човни були поставлені спеціальні амортизатори-вибропошотители. Був зменшений і гідродинамічний шум шляхом влаштування вертикальних шпигатов. У міцному корпусі було встановлено новітнє розмагнічує пристрій, що різко знижувало можливості виявлення «щук» пошуковими магнитометрами патрульних літаків.
Командир обчислювальної групи-360 Євген Володимирович Симонов:
— На підводних човнах нашого проекту стояв новітній на ті часи гідроакустичний комплекс «Скат», який зазволял визначати цілі не тільки в звичайному звуковому режимі, але і в інфразвукових діапазоні частот. Це було майже фантастикою. Але приймати не чутні людським вухом звуки дозволяла довга гнучка буксирувана антена, яка випускалася з бульбообразного контейнера, встановленого над вертикальним стабілізатором кормового оперення. Саме він надавав силуету човни незвичайний вигляд.
«По своїм можливостям комплекс «Скат» утричі перевершував подібну апаратуру попереднього покоління і впритул наближався до американських комплексів, — зазначає сучасний довідник з підводним човнам, — хоча, як і раніше, поступався їм за масогабаритні характеристикам. Максимальна дальність виявлення цілей при нормальних гідрологічних умовах становила 230 кілометрів».
Контр-адмірал Григорій Бутаков:
— Зазвичай наші човни ходили в той район північним маршруте, а я для більшої скритності пішов південним маршрутом, як би маючи намір пройти вздовж Курильської гряди, але потім різко повернув вліво, тобто на схід. Досить швидко і благополучно перетнули Північно-Тихоокеанську улоговину, розлом Мендосино і, залишивши десять тисяч миль за кормою, вийшли на шельф поблизу стику територіальних вод Канади і США в протоці Хуан — де-Фука — прямо на «гарячу сковорідку». Крім звичайного досить напруженого судноплавства в районі цього протоки ще йшов інтенсивний вилов риби.
Я запросив у командувача флотом роздільна здатність спливати на сеанс зв’язку не раз на добу, а раз у дві доби. Дуже складно було випливати на перископну глибину. Могли потрапити під таранний удар будь-якого надводного судна або влізти в рибальські мережі. Тому перед кожним подвсплытием я години дві перевіряв надводну обстановку — немає поблизу надводних суден. Але і це не так-вало особливих гарантій. Там була дуже погана гідрологія. До того ж рибалки нерідко лягали в дрейф, а виявити їх без ходу в пасивному режимі нашого «Ската» було неможливо.
З нами йшов ще один наш атомохід, але він діяв в іншому районі.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code