Порушники глубин стор. 134

* *
Немає лиха без добра. І та халепа зазнала екіпаж на міцність краще будь-тренування з боротьби за живучість. Тут, біля берегів Америки, на «гарячій сковорідці» і командир К-360, капітан 2-го рангу Григорій Бутаков, і його старпом, капітан 3-го рангу Андрій Аполлонов, і механік, командир БЧ-5, капітан 3-го рангу інженер Ілля Железнов були впевнені у своєму екіпажі. Якщо що, не підведуть, спрацюють так само, як в той камчатський шторм…
* *
Командир БЧ-1 (старший штурман), капітан-лейтенант Юрій Прокопович Єрьомін:
— Одного разу якась наша підводний човен порушила кордон іноземних територіальних вод. Вийшов міжнародний скандал, і головком заборонив нашим кораблям підходити до краю террвод ближче ніж на п’ять миль. Але тут ми опинилися перед вибором: або ми порушуємо шавкомовскую поправку і тоді не виконуємо поставленої задачі, або… Ми вибрали останній варіант. Довелося підійти так близько, що командир запропонував мені подивитися на ймовірного противника в упор. В лінзах перископа були дуже добре видно берегові хребти і найвища вершина — гора Олимпес, автотраса, по якій рухались різнокольорові машинки. .. Дух захоплювало від думки, що бачу Америку своїми очима. Думаю, що подібні почуття випробовували і американські підводники, роздивляючись в перископ наші камчатські вулкани…
Григорій Бутаков:
—Тепер наша задача зводилася до одного—зачаїтися і чекати, коли «Мічиган» вийде зі своєї бази в океан. Перед кожним виходом стратегічного ракетоносці американці проводили повномасштабну протичовнову операцію з бойовим тралением, з польотами патрульних літаків і вертольотів ПЛО типу «Сі Кінг». І ми терпляче чекали, коли почнеться ця полювання за наші душі.
До всього іншого, ще одна обставина сильно ускладнювало наше життя: стометрова глибина і рівне, як стільниця, кам’янисте дно. Абсолютно плоский шельф. Чим це погано? По-перше, йшла реверберація шумів, вони відбивалися від грунту, на-кладывались, збивали акустиків. Але вона ж, донна реверберація, допомагала нам ховатися від чужого спостереження, адже посилки американських гідролокаторів розкидалися точно так само. По — друге, океанська брижі на такій незначній, загалом-то, глибині давала себе знати. Важко було тримати підводний човен на перископной глибині. Вона у нас взагалі примхлива, це ж не «стратег» зі своєю масою і своїм водотоннажністю. Дуже складно було зберігати скритність.
Але те, що нам загрожувало, нас і рятувало: інтенсивне судноплавство. У мене був чималий досвід плавання під днищами кораблів. І екіпаж у цьому плані був нормально відпрацьований. Ось така діалектика.
І ось настав той день, заради якого ми перетнули під водою Тихий океан. Американці почали розчищати шлях свого «Мічигану».
Три канадських фрегати типу «Рестигуш» і один американський есмінець врубили гідролокатори і пішли щільним строєм проче-сывать глибини. А ми були від них у 60-70 кабельтових. Дуже близько, враховуючи можливості їх пошукової апаратури. Що робити?
Я розвернувся і став йти в бік океану. Але далеко особливо не втечеш. Дійшов до краю свого району, і все. Далі бойове розпорядження не велить залишати межі призначеної позиції.
І я приймаю рішення — пірнати під середній в ордері корабель. Розвертаюся, збільшую хід і прямо під середній корабель.
А народ-то мій хвилюється, шуми гвинтів у відсіках чути. Вся надія, що командир все знає. Адже ми далеко від Батьківщини. А адже мені всього було 32 роки.
Євген Симонов:
— Ми чули шуми гребних гвинтів прямо над головою. Але це півбіди. Найгірше, що американці кидали сигнальні бомбочки. А вони по 3-4 кілограми. І не зрозумієш, чи це профілактичне бомбометання, то це сигнали з міжнародному кодом…

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code