Але це було на ступінь нижче того, на що представляли. Командир ішов на Героя…
Полковник медичної служби Євген Нікітін, автор книги «Холодні глибини», висловився на цей рахунок більш виразно:
Повернувся з випробувань корабель відвідав командувач Північним флотом, адмірал В. М. Капитанец. Він привітав усіх з успішним проведенням головних випробувань, назвав екіпаж перед строєм «екіпажем героїв» і наказав представити всіх його членів до державних нагород.
Нагородні листи на членів екіпажу були оформлені і передані командувачу флотом. Однак нагородження героїв — підводників не відбулося. Заперечило Політуправління флоту, яке не побачило заслуги екіпажу в підкоренні бойової підводним човном тысячеметровой глибини. Не побачило, можливо, тому, що, крім политработника в. І. Кондрюкова (штатного замполіта К-278. — Н.Ч.), у списку представлених до нагород не було жодного политотдельца. Не зрозуміли працівники політуправління, що народжувався якісно новий підклас підводних кораблів…
А потім і зовсім ніхто не захотів говорити про нагороди—К-278, «Комсомолець» назавжди пішов у ту безодню, в якій і поставив колись свій світовий рекорд…
На жаль, про те уникальнейшем досягненні не повідомило ТАСС. І прізвище командира, яка вчинила це немислиме занурення, не стала надбанням широкої гласності. Назву її, як архівне відкриття, в надії, що одного разу вона увійде в усі підручники морської історії і монографії: капітан 1-ш рангу Юрій Зеленський.
На сором своєму, за нашою єдиною з ним зустрічі я не зміг сказати йому слова, гідні його подвигу. Ми сперечалися…
було в перші дні після загибелі «Комсомольця». У повному відчаянии від такої втрати (там, в Норвезькому морі, загинув і мій добрий товариш, капітан 1-ш рангу Талант Буркулаков) підводники і інженери, журналісти і рятувальники сходилися стінка на стінку. Сперечалися про все — винен екіпаж Ваніна, надійно була спроектована і побудована човен, вчасно прийшли рибалки-рятувальники, чому не спрацювала, як треба, рятувальна служба ВМФ… Ламали списи точно так само, як через десять років доведеться ламати їх у дні трагедії «Курська». Списи? Швидше, старі граблі наступати на які вже до сказу боляче і прикро… На ось такій ноті ми й розійшлися. «Безкінний» Зеленський відбув незабаром в Северодвинск, на його кар’єрі був поставлений хрест, оскільки він став перечити висновками урядової комісії та посмів не тільки мати свою особливу думку, але і публічно її висловлювати.
Десь на Білому морі тихо і безрадісно закінчив він свою флотську службу капітаном-диспетчером заводський гавані в Северодвинске…
А ім’я його повинно бути в Пантеоні підводного флоту Росії. Національний герой. На жаль, не визнаний і нікому не відомий, як і більшість героїв нашого флоту. Їх спіткала доля героїв Першої світової війни. Тоді гримнув Жовтневий переворот і розпочався новий відлік часу, новий рахунок заслуг і подвигів. Щось подібне сталося і після серпня 1991-го. До того — режим секретності, після того — режим непотрібності…
І все-таки капітан 1-го рангу Юрій Зеленський був першим у світі підводником, який повів свій корабель за кілометрову позначку глибини. Запам’ятаємо це назавжди.
* * *
На щастя, мені довелося знову зустрітися з Юрієм Зеленським. Цього разу не поспіхом, грунтовно — в петербурзькому Клубі моряків-підводників. Колишньому командиру К-278 визнання його безспірного подвигу громадська організація — Академія проблем безпеки, оборони і правопорядку—вручала орден Петра Великого I ступеня. Це було в 2005 році. В кают — компанії клубу зібрався весь колір підводного флоту Росії —
Об Авторе
