Порушники глубин стор. 29

незабаром дізналися, вона перебувала на бойовому чергуванні з ядерними ракетами в шахтах і не мала права допускати кого б то не було до борту. Але зустрічаючи нас особисто командир ескадри контр — адмірал Рибалко взяв відповідальність на себе, і ми все-таки «прив’язалися». Потім близько години по всій території бази шукали для нас сходню. Такий, на жаль, не знайшли. І з одного круглого борту на круглий інший подали дві дошки-сороковки. Адмірал першим, балансуючи, перейшов на наш корпус, прийняв рапорт командира, наказав зібрати екіпаж у 7-му відсіку, де добив нас короткою промовою: “Ну, завдання уряду ви не виконали. А поки відсутні, тут дещо змінилося. Так що давайте звикати до нових порядків». І під команду «Струнко» покинув відсік і, не затримуючись, залишив підводний човен.
Нас поселили в крысятниках старої-престарой плавбази “Інза“. Офіцерів розмістили по четверо — в сліпих каютах, без ілюмінаторів (підводники! Їм звично!), абсолютно не придатних для житла. Матроси — в кубриках ще з гіршими умовами. Командир надовго зник, звітуючи за похід спочатку в ескадрі, потім на флоті, потім у Москві. У старпома було не менше турбот з звітами, але він хоч зрідка з’являвся перед нами. Офіцери рвалися в Полярний сім’ям.
Мене через добу крутили по чергувань. 20-я ескадра, сфор-мированная для походу на Кубу, втратила своє призначення, човнами не займалася, аборигени (місцевий з’єднання) нас за своїх не визнавали. Ми опинилися нічиї, на чужій території, на нас вішали всіх собак! Ми злобились і розкладалися. І коли штурман у відповідь на якесь зауваження старпома покрив його матом, а старпом, класичний старпом, в інтересах служби та порядку не давав спуску нікому, мовчки проковтнув образу і вийшов, я зрозумів, що далі їхати нікуди.
Десь після Нового, 1963 року народження, який мені зовсім не запам’ятався, настільки сірки й одноманітні дні цього періоду, замполіт раптом став оббігати всі наші гадючників з радісними вигуками: “Всі на мітинг! Все в кубрик на мітинг!» Знехотя і не відразу зібралися один-два офіцера, два-три мічмана, старшини і матроси, природно, все, крім вахти, — їм діватися нікуди.
Товариші! — почав замполіт. — Нам надана висока честь. Слухайте телеграму головнокомандувача Військово — морським флотом і члена Військової ради — начальника Політичного управління ВМФ! “У роки Великої Вітчизняної війни на кошти трудящих Челябінської області була побудована підводний човен М-105, яка, борючись з німецько — фашистськими загарбниками в складі Північного флоту, вкрила себе невмирущою славою і стала гвардійської. М-105 давно перестала існувати, але її ім’я навіки вписано золотими літерами в сторінки історії нашого славного Військово-морського флоту. Зберігаючи спадкоємність бойових традицій, підводного човна Б-4 Північного флоту за успіхи в бойовій і політичній підготовці присвоїти найменування «Челябінський комсомолець». Вітаємо екіпаж підводного човна з присвоєнням найменування «Челябінський комсомолець» і висловлюємо впевненість у тому, що весь особовий склад ПЛ своїми подальшими успіхами в бойовій і політичній підготовці і міцною військовою дисципліною буде гідний цієї честі». Хто бажає виступити, дорогі товариші?
Мовчання. На обличчях жодного ентузіазму.
— Ину, товариші! Що ж ви? Нам надано таку довіру, така честь. Прошу висловлюватися. Можна з місця.
Коли лазня буде?
— Чому мила немає?
— Чому пошту рідко приносять?
Валентин Васильович розгубився. На очах проступили сльози…
* * *
«От і все. Похід завершився Adios, amigos cubanos! Були у мене годинник «Кама» — носив кілька місяців, викинув. Купив матері радіолу «Кама» — ремонт ремонтом, викинули. Був у мене велосипед «Кама» — забрали.
Була і ця «Кама»…»
* * *
Як надалі склалася служба у дружного офіцерського корпусу підводного човна «Челябінський комсомолець»?

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code