Порушники глубин стор. 34

Так як призначені нам швидкості були досить великі для дизельних човнів, нам треба було йти, в основному, в над-водному положенні. І тут же виникла проблема скритності при зустрічі з протичовновими силами блоку НАТО. Ухилення від них вимагало пірнання і різкого зниження швидкості, для чого не-обходимо був запас часу, а створити його при нашій невеликій швидкості ходу та ще в штормовий обстановці було вкрай складно. Тому помилку в розрахунках на перехід, зроблену в Головному штабі ВМФ (за їх прокладання курсом 270° ми повинні були йти 300 миль, а насправді, за уточненими координатами, виявилося 200), командир прийняв як подарунок долі.
Сам перехід, крім штормової погоди, нічим особливим не запам’ятався. Протидія протичовнових сил НАТО було слабким, в межах норми мирного часу, без ознак особливої активності.
Ймовірність виявлення одночасного виходу 4 підводних човнів силами розвідки НАТО цілком допустима, але, мабуть, нічого дивного в такому виході наш супротивник не побачив. Щоправда, діяльність протичовнових сил в Норвезькому морі і на Фареро-Ісландському рубежі помітно посилилася лише після виходу нашої бригади в Атлантику».

ЙДЕМО НА КУБУ!

«З виходом в Атлантику по кораблю було оголошено, що ми йдемо на острів Куба, в порт Маріель, розташований в 30— 40 милях на північний захід від Гавани. Порт буде місцем нашого постійного базування, і що на підході нас зустріне торпедний катер ВМС Куби. Прохід в порт призначення передбачався не найкоротшим шляхом, через Флоридський протоку, а через протоку Кайкос в Багамських островах, за старим Багамскому каналу. Потайний безаварійний прохід по довгим і досить крутим пеленгам здавався проблематичним, але було вирішено, що розберемося з цим питанням на місці за обставинами.
У Північній Атлантиці штормило так само, як і в Норвезькому морі, так що можливість визначення місця по сонцю і зіркам представлялася не часто. Інших засобів визначення з
прийнятною точністю, як я вже згадував, на борту не було Все це на всіх чотирьох човнах призвело до найбільшої нев’язання місця, близько 12-17 миль, накопиченої за перші три доби в Атлантиці. Нев’язка зсувалася в напрямку 45 градусів, що лише свідчило про наявність Північно-Атлантичного течії, яка при нашій точності визначення місця врахувати було неможливо.
В один з штормових днів вахтовий офіцер, командир БЧ-3, капітан-лейтенант Аслан Мухтаров отримав важку травму. Ударом хвилі його притиснуло до огорожі рубки з такою силою, що кілька ребер виявилися зламаними. Тепер замість Мухтарова довелося заступати на вахту замполітові, капітану 3-ш рангу Сатарову. Цікаво було відображено цей факт у його послепоходовом звіті: «Офіцер Мухтаров отримав травму, і його замінив комуніст Сатаров». А між тим Мухтаров теж був комуністом.
В центральній Атлантиці штормів не було, і перший час протичовнові сили США нам особливо не докучали. Після холодних штормів північних широт ми просто насолоджувалися тутешньої погодою. Якось вночі (а я ніс свою вахту в темний час доби) мені вдалося взяти на містку хороший душ під теплим, майже тропічним зливою. Стільки прісної води — і зовсім дарма!
23 жовтня ми були в 30 милях від протоки Кайкос. У ранкові сутінки перед зануренням ми визначили місце трьома спостереженнями за 3-4 зірок і приготувалися до форсування протоки. Зробити це було дуже непросто, так як локатори есмінців США щосили «молотили» в напрямі протоки. Затримавшись на сеансі зв’язку в перископном положенні, ми підучили радіо з Москви, згідно з яким, нам була призначена позиція південь від протоки Кайкос. Але радіорозвідники перехопили і повідомлення, підписане Президентом США Джоном Кеннеді. У ньому говорилося про морську блокаду Куби і про те, що всім іноземним військовим кораблям забороняється наближатися до узбережжя США ближче 400 миль.
Незабаром на межі видимості з’явилися американські есмінці з постійно працюючими гідро  і радиолокаторами. У днів-

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code