Порушники глубин стор. 56

ковскии одного разу сказав мені, що недалекий той день, коли за такий пунктуальне рішення Політбюро ми скоро отримаємо своє… Так воно і вийшло.
У вересні 1986 року мені випав довгоочікуваний відпустку. Я поїхав з родиною до Хосту — в санаторій Північного флоту «Аврора». І раптом як грім з ясного неба — повідомлення ТАРС: «Сьогодні вранці, 3 жовтня, на радянському атомному підводному човні з балістичними ракетами на борту в районі Бермудських островів в одному з відсіків сталася пожежа… На борту підводного човна є постраждалі. ..» Я відразу зрозумів, що це наш корабель. Але який саме? Ледве додзвонився до Гаджиєва, трубку зняв командир дивізії Пархоменко. У мене тільки одне питання: «Хто?» У нього тільки одна відповідь: «Британов».
6 жовтня 1986 року в 23 години 03 хвилини за московським часом посеред Саргасового моря затонув атомний підводний крейсер стратегічного призначення К-219. На щастя, командир корабля, капітан 2-го рангу Ігор Британов встиг пересадити весь екіпаж на надводне судно. Сам залишив потопаючий крейсер останнім. Загинули шість чоловік, хоча, як показав пізніше, не менш сумний досвід, у подібних ситуаціях втрачається більша частина екіпажу* як це було на «Комсомольці», не кажучи вже про злощасному «Курську».
Москва метала громи і блискавки, вимагала точного відповіді — хто винен. Загибель К-219 придбала міжнародний резонанс. Генеральному секретареві ЦК КПРС Михайла Горбачова повідомили про катастрофу в той момент, коли він вів переговори з Президентом США Рейганом в Рейк’явіку. Генсек наказав припинити бойове патрулювання. Так був зупинений Цикл — велике підводне протистояння у Світовому океані, безпрецедентне в морській історії людства. К-219 його відкрила, К-219 його і закрила, грузившись раз і назавжди на п’ятикілометрову глибину підступного Бермудського трикутника. В реакторному відсіку залишилися надійно заглушений атомний котел і чоловік, який встиг це зробити ціною свого життя, старший матрос Сергій Преминин.
У Гаджиєво одна за одною прибували високі комісії. Малов перервав відпустку і вилетів на Північ. Розгляд йшло за старим флотським правилом: корабель хороший — заслуга командира, корабель поганий — вина старпома. Малов за своєю посадою в штабі дивізії був якраз тим самим, завжди винуватим старпомом.
— Загибель К-219 стала закономірним підсумком тієї порочної системи, яка склалася, на жаль, не тільки на нашій дивізії, — аналізує Микола Миколайович. —Це ж не діло, коли підвід-нік, здавши бойовий пост з контролю за балістичними ракетами, тут

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code