Порушники глубин стор. 66

Я познайомився з Ігорем Британовым біля грат французького посольства в Москві. Ми разом летіли в Париж, а потім у Брест на 36-й Міжнародний конгрес моряків-підводників. На зворотному шляху один з учасників російської делегації потрапив у вельми складний палітурка, переплутавши авіаквитки. Я бачив, як на допомогу прийшов Британов. У лічені хвилини він прийняв нестандартне рішення і виручив колегу. Командир, він і в Парижі командир! А ще я бачив, з яким благоговінням підходили до нього підводники-профі з Англії, Німеччини, Італії, Франції. Одні тиснули йому руку, інші просили підписати книгу про К-219, в . герої якої він вийшов творчою волею трьох співавторів. Роком раніше Британов побував у США — у столиці американських ВМС Аннаполісі. Офіцерський клуб Військово-морської академії був повний. Коли до зали увійшов капітан 2-го рангу запасу Ігор Британов, його зустріли овацією. Далі слова очевидців: «Американці встали! Встали всі! А це були ті, хто все життя вважав своїми ворогами саме росіян, ті, хто командував авіаносцями і фрегатами, підводними човнами-мисливцями, протичовновими літаками, захищаючи свою країну від радянської загрози, і в першу чергу з глибини. Але зараз вони віддавали данину мужності свого гідного супротивника, людини, яка своєю волею врятував їх узбережжі від ядерної катастрофи».
Постануть перед Британовым наші адмірали? Не знаю. Не впевнений. Якщо встануть, то не всі. Вже так у нас повелося: тінь будь-якого звинувачення — праведного чи неправедного — супроводжує людину до кінця днів. Але справа не в зовнішніх почесті. Ось днями міністр оборони РФ підписав наказ про присвоєння Ігорю Британову звання капітана 1-го рангу а запасу. Не минуло й п’ятнадцяти років, як справедливість восторжествувала. Вона, ця справедливість, у нас рідко поспішає. Якщо врахувати, що герої лінкора «Новоросійськ» отримали свої нагороди з запізненням в сорок чотири роки, якщо врахувати, що деякі офіцери з К-219 вже отримали хрести Ордена мужності, а матрос Сергій Преминин посмертну зірку Героя Росії, то можна сподіватися, що одного разу наші чиновники, глибокі цінителі військової мужності, згадають і про командира підводного крейсера К-219, як і про інших членів його екіпажу.

«ЗАБУДЬТЕ, ДЕ ВИ БУЛИ!»   АБО КОМАНДИР «КУЗЬКИНУ МАТЬ»

— Нам наказано було показати їм «кузькіну мать». Показати в Карибському морі. Правда, Хрущов ним у 1962 році вже показував. Але і через двадцять два роки виникла гостра політична необхідність налякати Пентагон нашими ракетами…
Мій співрозмовник — капітан 1-го рангу Валерій Олексійович Стоянов, колишній командир тієї самої атомного підводного човна стратегічного призначення К-240, якій випала роль «кузькину мать».
— Ну що ж, Кариби, так Кариби. Якщо Батьківщина накаже, ми шинель

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code