Порушники глубин стор. 82

і тому я наглухо забив його двома солдатськими ковдрами. Топили залізну грубку. Загальна параша на три сім’ї… Але були раді і такому крову. Халупа ця стояла в Оленячій Губі, а я служив за дванадцять кілометрів, в селищі Гаджиєво. Як тільки мені випадав сход на берег, я вішав на плече «Спидолу», щоб не нудно було крокувати, і повний вперед, з піснею по життю. Транспорту ніякого. Приходив я додому далеко за північ, брав кирку і йшов вирубувати з льоду вмерзлі вугілля, топив «буржуйку», виносив парашу, якщо наша черга була. На всю любов залишався годину-другу, а в шостій ранку — назад, щоб встигнути на підйом прапора…
…Загалом, отплавали ми без пригод. Повернулися в Гаджиево. Мене, як сімейного, відпустили з корабля в першу чергу. Та ще з машиною пощастило: за уповноваженим особливого відділу, який ходив з нами на бойову службу, надіслали газик. А особіст у нас був душевним людиною, колишній директор сільської школи, його призвали в органи КДБ і направили на флот. В літах уже, старший лейтенант, запросив в машину — підкину по дорозі. Їдемо, всі думки в голові, як обійму зараз своїх так підкину доню… Приїжджаємо в Оленячу Губу, а на місці нашого барака—свіже згарище. У мене серце защеміло — що з моїми, де вони? Особіст мене втішає: спокійно, зараз розберемося… І хоча сам квапився, в біді не покинув, став розпитувати місцевих жителів, що та як. З’ясувалося: барак згорів місяць тому від короткого замикання в мережі. На щастя, ніхто не постраждав. А сім’ю лейтенанта Попова відправили у Хуртовинну, там її прихистили добрі люди. Через півгодини я нарешті зміг дістатися до своїх… Але на цьому пригоди не скінчилися. Справа в тому, що в тому ж 1972 році сталася одна з найстрашніших трагедій нашого флоту: на атомному підводному ракетоносці До-19 спалахнув жорстокий об’ємний пожежа, в якій загинули люди. Історія тієї аварії нині добре відома, про неї написані книги і пісні…
— «Спить дев’ятий відсік, спить, поки що живий…»
— Так, саме ця. Слова і музика народні, хоч і секретилось все тоді. Втім, ми-то знали чимало, оскільки були з До-19 в одному поході і повернулися на базу майже одночасно. Мені навіть довелося брати участь у забезпеченні похорону загиблих матросів в Кислій Губі.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code