Порушники глубин стор. 83

Незабаром після цієї сумної події ми з Лізою відлетіли у відпустку додому, до Вологди. Транспорту в місто не було, і я дзвонив з аеропорту мамі…
— Господи, вона ахнула. — Ти де?! Стій на місці, нікуди не йди! Я зараз приїду!
Я подзвонив Лізиної мамі, тещі. Реакція та сама:
— Слава, ти?! Господи, будьте на місці, я зараз приїду!
Ми з Лізою перезирнулися — що у них сталося? Примчали наші мами в аеропорт, виснуть на мене, обидві в сльозах… Вони мене вже поховали. До них дійшли чутки від місцевих військових льотчиків, які літали в Атлантику на рятувальні роботи по До-19. Знали, що і я в автономку, і були впевнені, що серед загиблих їхній син і зять… найсумніше, що й батько поїхав на полігон зі своїм дивізіоном з цією ж думкою. Треба було терміново повідомити йому, що я живий. Але як? Полігон далеко — під Лугой, телеграму туди не доставлять. Треба їхати до нього… Полетів я в Пітер, а звідти в Лузі, як кажуть, у тому, в чому був. А був я, незважаючи на ранній березень, щегольских черевиках, в парадній кашкеті при білому кашне… В такому вбранні по весняній багнюці далеко не прошагаешь. А величезний полігон. Батя зі своїми ракетниками казна-де. Та ще ніч — око коли. В управлінні полігону нікого, крім чергового старшого лейтенанта. На рік-два старші за мене, але править службу — не подступись. Ну, я розповів йому коротенько, за яким справах батька шукаю.
«Так ти з атомної човни?!» М пошепки запитує, оскільки вголос тоді такими словами не кидалися.
«З атомної…»
Викликає старлей черговий ГТС — гусеничний тягач, садить мене, і повний вперед! Мчимо навпростець через ліс, щоб скоротити шлях. Раптом по очам — потужний промінь. Осліпли. Оста-новились.
«Стій, хто йде?! Виходь! Документи!» Чую, як затвори перекручують. В’їхали ми в секретну зону, де батько ракети іс-пытывал. Пояснюю, що я син підполковника Попова.
Старший охорони тільки охнув: «Давайте до нього швидше! Батя ваш зовсім поганий від переживань!»
Мчимо в розташування дивізіону — намети в лісі. Входжу, офіцери на нарах у два яруси сплять, біля залізної грубки батько прикорнул.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code