Порушники глубин стор. 89

Нам сьогодні багато чого не вистачає, того, іншого… Але більше всього не вистачає нам гордості та гідності. Так, ми бідні. Але тільки не треба звинувачувати в тому наших старих. Не треба їх топтати. Мені не соромно, коли мій батя, прийнявши 9 травня чарку за Перемогу, марширує на місці і співає: «Артилеристи, Сталін дав наказ!» Він усю війну палив з гармат німецькі танки — чотири поранення, шість орденів… не Можна втрачати моральне право дивитися їм в очі—живим і мертвим. Так, я бідний, але я гордий. І мені не соромно дивитися в очі своєму онукові Славкові. Йому шість років. На парадах ми разом обходимо на катері кораблі. Він стоїть поряд зі мною в уніформі з гюйсом, в безкозирці і віддає честь нашого флоту. І як би не лаяли нинішню молодь, вона йде нам на зміну, і в ній є свої Сергії Преминины, свої, не відомі нам поки — до важкого години — герої. Треба тільки дивитися, кому ти здаєш свій пост.
* * *
Вся тяжкість ядерного протистояння наддержав лягла на плечі насамперед екіпажів атомних ракетних підводних крей-сєров стратегічного призначення. Це видно і з самої назви цих кораблів, і з суті їх бойової служби — бути в постійній готовності до ракетного залпу, де б вони не знаходилися.
Поет з моряків-підводників Борис Орлов сказав про це так:
За нашою підводним човном — невидимий слід.
Не буде ні криків, ні шуму.
Можливо, повернемося, а може бути, немає…
Але краще про це не думати!
Двадцять п’ять раз саме так йшов до моря адмірал В’ячеслав Попов.
25 автономок.
25 розлук.
25 затаєних прощань зі світом живих назавжди.
25 невідомих світу перемог… І в загальній складності вісім років під водою.

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code